Ліпіцанер (порода коней): звідки це взялося?
Ліпіцанер названо на честь Ліпиці — села в регіоні Карст на території нинішньої Словенії, де Габсбурги 1580 року заснували придворний кінний завод. Згодом його білі жеребці стали зірками Іспанської школи верхової їзди у Відні.
Придворний завод серед лип
19 травня 1580 року ерцгерцог Карл II Габсбург підписав договір про придбання маєтку Ліпиця, де єпископи Трієста мали літню резиденцію й розводили коней, і перетворив його на придворний кінний завод. Для війська й манежів знаті потрібні були сильні, але спритні коні. Коней купували в Іспанії, і в Ліпиці схрещували іспанських, берберських та арабських коней. Назва Ліпиця походить від lipa — словенською «липа».
Народжуються темними, стають білими
У XVIII столітті ліпіцанери були найрізноманітніших мастей: гніді, руді, булані, сірі в яблуках і вороні. За даними Іспанської школи верхової їзди, жодного білого серед них не було. Біла масть утвердилася з кінця XVIII до XIX століття, бо їй надавали перевагу, а ген сірої масті домінантний. Лошата й нині народжуються темними, зазвичай гнідими чи вороними, і біліють у віці від шести до десяти років. Школа завжди тримає в стайні принаймні одного гнідого жеребця — вважають, що він приносить удачу.
До чого тут Відень
Славу породі приніс Відень. Іспанська школа верхової їзди, названа так за іспанським походженням її коней, показує класичну виїздку на жеребцях-ліпіцанерах у Зимовому манежі, добудованому 1735 року. Коли після Першої світової війни Австро-Угорська імперія розпалася, табун Ліпиці розділили між кількома країнами. Австрія залишила собі жеребців Школи й частину племінного поголів’я і до 1920 року зібрала своє племінне поголів’я в Пібері під Грацом, де коней Школи розводять і досі.
Джерела: en.wikipedia.org ↗ · lipica.org ↗ · srs.at ↗ · austria.info ↗
