Манекі-неко (фігурка кота щастя): звідки це взялося?
Манекі-неко, «кіт, що манить», походить з Едо, нинішнього Токіо. Глиняні фігурки кота з піднятою лапою продавали там уже в 1850-х, а нині кіт щастя сидить біля дверей крамниць і кас по всьому світу.
Глиняні коти з Асакуси
Наприкінці XVI століття в Імадо, в едоському районі Асакуса, знайшли глину, придатну для гончарства, і місцеві жителі почали робити кераміку імадо. Поширена версія виводить манекі-неко з ляльок імадо, які згодом там робили. Одна з найраніших згадок про фігурки — запис 1852 року в хроніці Едо, а того ж року Утаґава Хіросіґе створив гравюру, де продають один з різновидів кота, — це найстаріше відоме його зображення.
Кіт із багатьма легендами
Кілька храмів і святилищ Токіо називають себе батьківщиною кота. У найвідомішій історії, дія якої відбувається на початку періоду Едо, кіт біля воріт храму Ґотоку-дзі поманив усередину князя Ії Наотаку якраз перед тим, як ударила страшна гроза, і вдячний князь зробив цей храм родинним. В іншій історії бідній старій жінці біля святилища Імадо наснилося, що її кіт просить зліпити його глиняні фігурки; вони продавалися так добре, що стара вибралася зі злиднів.
До чого тут Китай
Фігурка така популярна в китайських громадах, зокрема в чайнатаунах США, що її часто вважають китайською і подекуди звуть «китайським котом удачі». Поширена вона й у самому Китаї. Як вона потрапила за межі Японії, невідомо, але інші азійські країни й громади перейняли її як талісман добробуту. Її жест теж часто розуміють неправильно: в Японії кличуть, піднявши руку й згинаючи пальці вниз і назад, — саме це й робить лапа.
Джерела: en.wikipedia.org ↗ · nationalgeographic.com ↗