Водяний гіацинт (ейхорнія): звідки це взялося?
Водяний гіацинт походить з басейну Амазонки в Південній Америці. Садівники вивезли цю плавучу рослину з бузковими квітами далеко від дому, і тепер це один із найгірших бур’янів у світі, що душить озера й річки по всіх тропіках.
Плавучий мешканець Амазонії
Водяний гіацинт вільно плаває в озерах і повільних струмках. Його глянсуваті листки піднімаються на губчастих, схожих на цибулини черешках, які тримають рослину на плаву, а у воду звисають перисті пурпурово-чорні корені. Його природний ареал — басейн Амазонки, а науково його описали 1823 року за зразками з південноамериканських тропіків. На це вказують дві підказки: генетичне різноманіття рослини найвище в Південній Америці, і лише в низовинах її батьківщини популяції мають усі три форми квіток.
Вивезений заради квітів
Пряма стеблина несе 8–15 ефектних квіток, здебільшого від лавандових до рожевих, і саме ця краса його й поширила. Після опису його посадили в ботанічному саду в Південно-Східній Азії. Звідти, викинутий у річку, він швидко розійшовся тропічною Азією. До 1880 року він дістався Європи й відтоді потрапив до понад 50 країн на п’яти континентах — часто щоб прикрашати ставки.
До чого тут Південно-Східна Азія
У багатьох частинах тропічної Азії рослина така звичайна, що здається місцевою. Вона стала серйозним шкідником від заток Керали в Індії до озера Тонлесап у Камбоджі, а люди знайшли їй застосування: у деяких районах Східної та Південно-Східної Азії її варять як овоч, а в багатьох місцях роблять із неї меблі, сумки й кошики. Далеко від Південної Америки вона має мало природних ворогів, і її килими можуть подвоїтися за один-два тижні.
Джерела: en.wikipedia.org ↗ · riviste.unige.it ↗