Ангклунг (бамбуковий інструмент, що трясуть): звідки це взялося?
Ангклунг походить із Західної Яви — землі сунданців в Індонезії. Кожен такий бамбуковий інструмент, коли його струшують, звучить лише однією нотою, тож для мелодії потрібна ціла команда гравців, і кожен вступає в потрібну мить.
Бамбукові трубки в рамці
Ангклунг складається з двох–чотирьох бамбукових трубок, підвішених у бамбуковій рамці й зв’язаних ротанговими шнурами. Майстер обстругує й підрізає трубки так, щоб вони звучали певною нотою, і налаштовує їх в октаву — приблизно як ручні дзвіночки. Музикант тримає основу рамки однією рукою й трясе її другою, видобуваючи ноту, що повторюється. Особливий чорний бамбук заготовляють у ті два тижні на рік, коли співають цикади.
Століття сунданської музики
Ангклунг з’явився на території нинішніх провінцій Західна Ява та Бантен, і сунданці грають на ньому вже багато століть — на сільських обрядах, як-от під час садіння рису та збирання врожаю. Найдавніший збережений ангклунг, Ангклунг Губраг, зроблено в XVII столітті в Джасінзі, у районі Богора. У Бантені народ бадуї досі грає на давній формі інструмента, ангклунгу бухун, на святі врожаю.
Із села до оркестру
Традиційні ангклунги будуються на п’ятиступеневих звукорядах. 1938 року Даенг Сутіґна, музикант із Бандунга, зробив ангклунги, налаштовані за західною діатонічною гамою, тож на них можна було зіграти майже будь-яку мелодію й навіть виступати з оркестром; на його честь їх називають ангклунг падаенг. 1966 року його учень Уджо Нгалагена та його дружина Уум Суміаті відкрили в Бандунзі «Саунг Ангклунг Уджо» — осередок, присвячений інструменту й ремеслу його виготовлення. 18 листопада 2010 року ЮНЕСКО внесла ангклунг до списку нематеріальної культурної спадщини.
Джерела: en.wikipedia.org ↗ · ich.unesco.org ↗ · guinnessworldrecords.com ↗
