Шору (музика): звідки це взялося?
Шору походить з Ріо-де-Жанейро, де вона виросла в XIX столітті з того, як місцеві музиканти грали привезену танцювальну музику. Її вважають першим характерно бразильським жанром міської популярної музики; вона здебільшого інструментальна і, попри назву, часто швидка й весела.
Манера гри
У XIX столітті бальні зали Ріо танцювали європейські салонні танці — передусім польку, популярну в Бразилії з 1844 року, а також шотландку й мазурку. Міські популярні музиканти, що ввібрали афробразильські ритми на кшталт лунду, грали ці мелодії синкоповано й жалібно. За словами історика Жозе Рамуса Тіньорана, шору з’явилася близько 1870 року не як жанр, а як «манера гри». Лише згодом це слово стало назвою самої музики.
«Choro Carioca» Каладу
Найдавніші свідчення називають організатором перших гуртів флейтиста Жоакіна Каладу, викладача флейти в Імператорській консерваторії. У 1870-х він очолював гурт «Choro Carioca» з флейтою, двома гітарами й кавакіньо — маленьким чотириструнним інструментом. Багато ранніх виконавців шору, chorões, були скромними службовцями пошти, телеграфу й залізниці й грали на святах, у барах і на домашніх танцях. Піаністи Шікінья Гонзага та Ернесту Назарет написали більшу частину репертуару, а до 1910-х багато перших бразильських платівок були записами шору.
Пішінгінья і рода
Флейтист і саксофоніст Пішінгінья став найвизначнішим композитором жанру; його «Carinhoso» згодом отримала слова й стала хітом. У 1930–40-х радіо широко поширило шору. Коли в 1950–60-х ефір захопила міська самба, шору жила далі в rodas de choro — неформальних зустрічах у домівках і барах. Бразилія відзначає Національний день шору 23 квітня, у день народження Пішінгіньї, а в лютому 2024 року її інститут спадщини Iphan визнав шору частиною культурної спадщини країни.
Джерела: en.wikipedia.org ↗ · pt.wikipedia.org ↗ · diariodepernambuco.com.br ↗